Живе слово з Невмирущої Криниці

В.О. Сухомлинського

1) Слово – це найважливіший засіб впливу на формування людських почуттів. Про велику силу слова говорили багато філософів, письменників, педагогів. Справжнім шанувальником рідного слова був і Василь Сухомлинський. Він часто звертався до слова як найважливішого засобу впливу на особистість учня, на формування його почуттів і переконань.

Василь Олександрович Сухомлинський вважав слово не лише інструментом спілкування, а й засобом пізнання та виховання. Оволодіння культурою слова є неодмінною передумовою успішного навчання, виховання і розумового розвитку дитини.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ № 1

Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з - під наших рук виходила тільки краса!”

“Людина, - любив повторювати Сухомлинський, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безслідно. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний”. Ці прекрасні слова стосуються і самого В.О. Сухомлинського. Адже все створене ним увійшло в історію духовної культури нашого народу. Прожив В.О. Сухомлинський мало — всього 52 роки. Він ніби знав, ніби уклав угоду з долею. Жив недовго, але встиг зробити все-таки чимало. І то був сповідальний пошук правди.

Буває інколи: відкриваєш книжку, проводиш рукою по шершавих пожовклих сторінках, вдихаєш запах старого паперу і читаєш перший рядок...тоді другий, третій...не зчувся, як більша половина книги прочитана. І тобі не хочеться відпочивати, не хочеться гуляти на вулиці, навіть не хочеться їсти. Тобі кортить продовжувати читати, аби дізнатися, що ж там далі?

Такими є книги В.О. Сухомлинського для дітей. Простота написання і водночас безліч образів, порівнянь, троп не дозволяють дитині нудьгувати і втомлюватися. Кожен маленький читач з черговим прочитаним аркушем паперу отримує часточку добра, любові, милосердя, які поселяються у маленькому сердечку. Дитячі твори Сухомлинського — невичерпне джерело моралі, з якого він напував своїх учнів, проводячи бесіди у Кімнаті Казок, з якого і нині збагачують свої душевні світи діти, які читають його твори.

Коли у серці цілий світ,

І він відкритий для людей,

То по собі залишиш слід

І безліч корисних ідей.

Буває, пишуть для розради,

Для відпочинку чи грошей,

А він дасть мудрої поради

Й напише серцем для дітей...

Велику літературну спадщину залишив В.О. Сухомлинський. Він написав 1200 казок і оповідань. Частина з них побачила світ у книжках ПРЕЗЕНТАЦІЯ № 2 „Гаряча квітка" (1978), „Куди поспішали Мурашки" (1981), „Пшеничний колосок"(1985), „Чиста криниця" (1993), решта – у журнально-газетних публікаціях та повному зібранні творів, у яких Сухомлинський проповідує культ Людини, Розуму, Совісті, Щастя, Справедливості, що їх вважав основними постулатами національної свідомості нашого народу. А ще скільки ненадрукованого в архівах. Його твори і педагогічний досвід вивчають студенти педагогічних коледжів, інститутів та університетів.

Скромний сільський учитель, філософ, мудрець, чиє ім'я знане за межами України, навчав дітей добра, людяності, любові до дітей.

Великий педагог В.О. Сухомлинський сповідував на диво прості закони моралі, які так важко даються багатьом - “не вбивай, не кради”, “не будь нечесним свідком”, “поважай батька свого і матір свою”, “не твори собі кумирів”. Ці старозавітні заповіді, на яких віками стояло людство, Сухомлинський доносив до учнів з допомогою казок, притч, художніх мініатюр, і це в роки, коли християнська мораль і гуманізм були фактично поза законом, у часи розвитку комуністичної ідеології.

Він водив їх колись.

“Запашними стежками водив”.

У робітню чудес.

У державу заблуканих див.

Там жили цвіркуни й солов'ї,

Козачки й дерева.

Час спливає, мина,

Та жива та країна, жива!

І жива та правда, по якій він щоранку ходив,

І живі ті слова, що він світові й нам наділив.

Без горіння душі, як запалиш учнівські серця?

Все живуще на світі безконечно жадає тепла.

Хай сурмою в наших серцях виграє,

Квітує рожевим суцвіттям

Живе, невмирущеє серце твоє,

До крапельки віддане дітям.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ № 3

Мудра казко, казко — чарівнице,

Ти навчаєш ласки, вчиш ростить пшеницю,

Поведи мене з собою

В світ прекрасний і чудовий.

Звідки захоплення В. Сухомлинського казками? Відповідь проста: з дитинства, коли з уст бабусі Марії звучала казка про Солом'яного Бичка. „Немовби чую й досі, немовби ось тільки-що прозвучали слова темний ліс і чисте поле, чорна хмара й бита дорога, ясний обрій і сива далечінь. Вони не просто зрозумілі слова. Вони дорогі мені. Казка відкрила в слові поетичну грань – і ця грань сяятиме мені до останнього подиху мого".

Казка “Як Ріка розгнівалась на Дощик”. (МАЛЮНКИ)

Вороненя і Соловей (інсценізація).

Чи замислювались ви, коли людина стає людиною? Коли ж людина починає вдивлятися в себе? Як учить Сухомлинський? “Людина стала Людиною тому, що побачила глибину блакитного неба, мигтіння зірок, рожевий розлив вечірньої заграви, багряний захід сонця перед вітряним днем, мерехтіння марева над небокраєм, безкраю далечінь степів — побачила і, вражена, пішла по землі, створюючи нову красу. Зупинись і ти перед красою — і в твоєму серці розквітне благородство”.

Читання оповідання “Яблуко й світанок”.

Сухомлинський був переконаний, що літературний твір можна назвати моральним, якщо він спонукає дитину полюбити хороший вчинок і моральну думку, висловлену в цьому творі. В казках педагога моральні норми не виступають у явному вигляді, ніколи в його казках прямо не говориться – що добре, а що погано. Читач має сам зробити висновок, сам відповісти на це запитання. На перший погляд це прості, нехитрі твори - мініатюри, казки, але саме вони збуджують дитячу думку, якраз у цьому і полягає їхня особливість, значимість, педагогічна спрямованість.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ № 4

Чарівні казки В.Сухомлинського пережили свого автора і, мабуть, довго захоплюватимуть читача музичністю слова, мальовничістю образу, своїми простими, непретензійними, але такими живими, яскравими, близькими й зрозумілими нам героями. Цінність їх у тому, що письменник-педагог зумів правильно співвіднести в казці вимисел та життєву правду. Тому його казки такі неповторні і оригінальні, яскраві та самобутні.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, як ніколи раніше, школярі черпають інформацію з телеекрану, але ніщо не може замінити книжку. Вдумливе її читання – естетична і моральна насолода. Недарма великий педагог читання назвав „самостійним плаванням у морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості". Звертаючись до вчителів-словесників, Василь Олександрович писав: „У наших руках, дорогий друже, доля народу. Наша висока, свята місія – навчити молоде покоління шанувати все, створене поколіннями, кожне з яких вкладало свою краплину в той океан, що починається нині від шкільної парти. Ми стоїмо на березі цього океану, за партами сидять майбутні плавці. Пам'ятаймо, друзі, що океан цей починається з тієї Невмирущої Криниці... Бережіть Невмирущу Криницю – тільки тоді океан буде вічно повен".

Своєю творчістю В. Сухомлинський виховує нас, молоде покоління, бути національно свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, можуть виховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо „без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо". Світлий, теплий, мистецький талант В. Сухомлинського дарує нам вічні цінності – загальнолюдського й національного – у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.

Презентація за творчістю Ліни Костенко

https://docs.google.com/file/d/0B6iGGkeIusklREFtOTFCUFB2eTQ/edit

Презентація по творах Василя Барки "Жовтий князь"та Уласа Самчука "Марія"

https://docs.google.com/file/d/0B5b62z-AVG5zQmZXbEFCSkpuSHc/edit

“Культура мовлення викладача й сучасність: особистий комунікативний досвід та стратегія спілкування”.

ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ НА ЗАСІДАННЯ МЕТОДИЧНОЇ РАДИ

Форма узагальнення: доповідь на методичну раду.

Термін вивчення: до 22.11.2012 р.

Склад робочої комісії по підготовці питання:

1. Баковчук О.В. - завідувач відділенням;
2. Вознюк В.М. - викладач ПМК української та російської філології;
3. Глущук А.В. - викладач ПМК української та російської філології;
4. Котик О. - студентка ІІІ курсу.

Зміст програми

1. Культура мовлення викладача й сучасність: особистий комунікативний досвід та стратегія спілкування.

Завідувач відділенням

Баковчук О.В.

2. Майстерність мовлення викладача — необхідна умова досягнення високої професійної культури у сфері педагогічної діяльності.

Викладач дитячої літератури

Вознюк В.М.

3. Роль викладача щодо формування мовної культури студентів.

Викладач української мови

Глущук А.В.

4. Вимоги до усного ділового мовлення педагога в різних життєвих ситуаціях. Мовно-етикетні ігри.

Студентка ІІІ курсу

Котик Ольга

Педагогічна майстерність викладача здебільшого базується на мистецтві спілкування. Спілкування — це зв'язок між людьми, який приводить до виникнення психічного контакту, що виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні.

Специфіка педагогічного спілкування заключається в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив викладача на студента таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання виховання й розвиток нової особистості.

Однозначного тлумачення терміна “культура мовлення” не існує. Наприклад, професор Скворцов Л.І. вважає, що “культура мовлення” - це опанування норм усного та писемного літературного мовлення (правил вимови, наголосу, граматики, слововживання), а також уміння вживати художні мовні засоби в різних умовах спілкування. Вільна енциклопедія дає таке визначення: “Культура мовлення — рівень опанування норм усної та писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування”.

Складовими культури мовлення є: граматична правильність, лексичне багатство; виразність, образність, логічність, доступність, чистота.

Педагогічне мовлення має на меті забезпечити:

• продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;
• позитивний вплив викладача на свідомість, почуття студентів з метою формування їх переконань та мотивів діяльності;
• повноцінне сприйняття, усвідомлення й закріплення знань у процесі навчання;
• раціональну організацію навчальної та практичної діяльності викладача.

Влучно і точно в оціненні сили педагогічного слова є думка В.Сухомлинського, який вважав, що “слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво”.

Мовлення викладача повинно бути емоційним. Педагог має звертатися не лише до розуму вихованців, а й дбати про їхні почуття. Лише за такої умови засвоєння навчального матеріалу буде найбільш продуктивним, оскільки “знання, не підкріплені і не зігріті позитивними емоціями, залишають студента холодним й індиферентним, не зачіпають за живе, швидко “вивітрюються”.

У навчально-виховному процесі багато важить слово педагога — слово сказане і слово почуте, слово написане й слово прочитане. Звідси — високі вимоги до мови педагога.

Словниковий склад української мови вражає розмаїттям слів, серед яких маємо синоніми, антоніми, пароніми, омоніми, а також загальновживані слова, професійну лексику. Отож у процесі вивчення різних навчальних дисциплін, мова є тим могутнім засобом, який у вмілих руках педагога здатний активізувати різні сфери пізнання вихованця, його творчі здібності.

Під час характеристики педагогічного спілкування психологи використовують таке поняття, як “стиль педагогічного спілкування” - це сукупність реакцій поведінки, притаманних викладачеві, манера спілкування педагога з студентами, а також його поведінка в різних ситуаціях професійної діяльності.

Стиль педагогічного спілкування залежить від індивідуальності викладача:

• психологічних особливостей особистості;
• інтелекту;
• визначення особистої ролі як викладача.

Чемний педагог не висміюватиме присутніх і не глузуватиме з їхніх вад. Адже, як учить народна мудрість: Рана загоїться, але слово ніколи. А від теплого слова й лід розмерзає.

Треба намагатися говорити ясно, стримано, у помірному тоні. Хороше враження на слухачів справляє мова, багато за своїм словниковим складом.

Іншомовні слова треба правильно вимовляти, точно знати їхнє значення та вживати лише тоді, коли ви впевнені, що й іншим вони зрозумілі.

Слід уникати слів-паразитів: “розумієш”, “значить”, “ну”, “от”, “між іншим”.

Нечемно, коли викладач демонстративно підкреслює вишуканою мовою свою перевагу над менш освіченим та ще й зверхньо тлумачить йому кожне слово.

Тон у розмові має бути спокійним, ввічливим. Навіть розпорядження можна давати м'яко і при цьому категорично.

У спілкуванні — приємні дотепні жарти. Але, попереджав Бокаччо: “Жарт повинен мати зуби вівці, а не собаки”.

Неввічливо під час розмови часто поглядати на годинник. Складається враження, що ви поспішаєте.

У загальній розмові не повинно бути багатозначних поглядів, двозначних висловлювань, натяків, що зрозумілі лише двом. У такому випадку інші почуватимуться незручно.

Не зловживайте спеціальними термінами, іноземними словами. Але якщо вже використовуєте такі слова, тактовно поясніть їх значення. Задумаймося над жартом Юліана Тувіма: “Вживання іноземних фраз — справа щасливого випадку. Іноді щастить сказати правильно”.

Не висловлюйте свою перевагу над іншим: “Ти займався нікчемною справою”, “Це повинна знати кожна освічена людина”, “Це й дурню зрозуміло”.

Тактовна людина не буде вживати такі фрази: “Ти повинен...”, “Я хочу...”, вона замінить їх на: “Добре було б...”, “Чи не змогли б Ви...”.

Можна впевнено стверджувати, що немає такої людини, яка б ніколи в житті не помилялася, а після допущеної помилки не шукала б можливості спокутувати свою провину і з нетерпінням не чекала, коли її побачать.

Вибачення — це словесне спокутування провини. А провина буває різною за своєю величиною. Тому потрібно вибирати таку словесну формулу, яка б відповідала ситуації та давала можливість досягти бажаного результату.

Якщо провина невелика, можна сказати: “Вибачте мені!”, “Даруйте!”, “Перепрошую”.

Коли провина більша, краще мовити: “Пробачте, якщо можете”, “Будьте вибачливі”.

Серйозна провина вимагатиме такі варіанти: “Я так завинив перед Вами!”, “Я не можу не просити у вас вибачення!”

Мовознавці рекомендують утримуватися від використання форм “вибачаюсь” і “пробачаюсь”. Адже морфема -ся означає “себе”.

Запозичені слова із французької мови “пардон” чи з англійської - “сорі” звучать манірно і претензійно.

Культура мовлення — широке і об'ємне поняття, але передусім — це грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення — тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності викладача необхідними є такі риси його мовлення, - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна уявити живого мовлення без інтонації. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами.

Викладачів з великим стажем роботи завжди можна впізнати за особливим голосом (вимогливим, владним або повчальним), за мімікою (вона чітко виражає оцінку дій партнера). Такі викладачі часто є категоричними і безапеляційними у висловлюваннях, схильні до нав'язування власної думки. Це є наслідком тривалої рольової взаємодії, в якій викладач виступає домінантною, авторитарною стороною з правом переваги. Тому важливе завдання для викладача — здійснювати постійне самоспостереження за своєю поведінкою, щоб своєчасно вловити у ньому ті зміни, які можуть стати стійким стилем спілкування.

Стиль спілкування, який задає викладач, суттєво впливає на ставлення студентів до його навчального предмета. Надміру далека дистанція, яку встановлює викладач між собою та студентами, часто призводить до того, що студенти бояться звертатися до нього за поясненнями, приховують своє нерозуміння. Надто близька відстань, неформальні стосунки можуть викликати в студентів ілюзію необов'язковості, небажання глибоко засвоювати навчальний предмет. Необ'єктивність викладача до студента, неадекватно занижена оцінка його здібностей і знань, нетактовність у спілкуванні можуть викликати глибокі емоційні травми, внаслідок чого навіть після закінчення навчального закладу в самостійній професійній діяльності звернення до відповідних знань може або блокуватися, або активізувати сліди пережитого.

Усне мовлення викладача існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення ( розповідь, лекція, коментар, тлумачення правил, термінів);

б) діалогічне мовлення ( бесіда з студентами).

Визначальною рисою діалогічного мовлення є гуманістична позиція викладача щодо студента у процесі навчання і навчального спілкування. Побудований на принципах гуманізму, діалогічних підхід до педагогічної діяльності і спілкування, що визначає професійну культуру педагога, має на меті: - створення сприятливого психологічного клімату є ділові і товариські відносини викладача зі своїми колегами і партнерські принципи взаємодії зі студентами, які свідчать про культуру педагогічного спілкування і дають змогу забезпечити послідовність та ефективність виховного впливу, перехід від директивного до демократичного, рівноправного стилю спілкування.

За часів незалежності, а відповідно і надання українській мові статусу державної, перед суспільством постало важливе завдання: провести “українізацію української мови, а значить і мовлення: насичення їх власне українською лексикою та фразеологією, властивими гарній мові і такому ж мовленню граматичними формами та синтаксичними конструкціями”. В активному словнику викладачів рідної мови та літератури повинні з'явитися такі слова, як варто, водограй, доробок, книгозбірня, крилатий, обачний, цнотливий, започатковувати, занедужати, повсякчас.

Для урізноманітнення й збагачення мовлення доцільним є використання словосполук-фразеологізмів (наприклад вільний птах, наріжний камінь), крилатих висловів (“Де згода в сімействі, там мир і тишина” (І.Котляревський), “І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь”(Т.Шевченко).

Часто можемо почути у розмові калькування російських фразеологізмів: “думки співпадають” (замість збігаються), “відношення” (замість ставлення) до навчання, “круглий” (замість цілий) рік, що є грубим порушенням усіх норм.

Характеризуючи помилки пов'язані з неприйнятними у літературній мові утворень на зразок “Галін” (правильно Галин), “з року в рік” (рік у рік), “дочкин” (доччин).

Морфологічні помилки зустрічаються частіше у мовленні викладачів. Найпоширенішими є помилки у морфологічних формах слів (“баче”, “хотять”, “самий прекрасний”), у вживанні словосполучень числівників з іменниками на означення часу (“в сім годин”, “п'ять хвилин десятої”), складних форм числівників (“п'ятидесяти”, “стома”).

Було проведене анкетування викладачів коледжу щодо їх погляду на культуру мовлення. Питання для анкетування:

1. Що ви вкладаєте в поняття “Культура мовлення”?
2. Чи є обов'язковою культура мовлення для педагога?
3. Чи має відрізнятися мовлення філолога від мовлення інших учителів на уроках?
4. Чи має відрізнятися мовлення філолога від мовлення інших учителів у позаурочний час?
5. Чи завжди ви дотримуєтеся культури мовлення за межами навчального закладу?
6. Чи доводилося вам використовувати суржик, сленг, діалектизми у своєму мовленні під час спілкування з учнями?
7. Які найпоширеніші помилки вчителів у спілкуванні з дітьми?
8. Що б ви порадили вчителям щодо вдосконалення їх мовленєвої майстерності?

За результатами можна зробити такі висновки: 33% опитуваних учителів вважають, що культура мовлення — це ;

100% учителів вважають, що культура мовлення є обов'язковою для педагога.

Відповіді на запитання анкети дали такі результати: серед типових помилок учителів у спілкуванні з дітьми виділяють такі: 25% - вживання суржику і русизмів, 25% - авторитарність, 17% - підвищення тону і по 8% - невиправдана іронія, зарозумілість при спілкуванні.

Учителі порадили б своїм колегам для вдосконалення мовленнєвої майстерності:

• намагатись дотримуватись мовленнєвих норм і правил (40%);
• читати класику української літератури (30%);
• орієнтуватись на мовлення диктора телебачення (18%);
• використовувати орфографічні словники (12%).

Культура мовлення вчителя очима студентів

Анкетування проводилося й серед студентів для того, щоб відтворити цілісну картину культури мовлення вчителя. Студентам було запропоновано дати відповіді на такі питання:

1. Що для вас “культура мовлення”?
2. Чи опанували, на вашу думку, учителі “культуру мовлення”?
3. Чи використовують учителі жаргонізми, сленгізми, суржик у своєму мовленні?
4. Чи подобається вам офіційний стиль спілкування з педагогом?

Результати опитування бачимо на діаграмі.

Висновки

Викладач зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною, не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність; педагог має бути водночас комунікабельний особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. Одним з обов'язкових умінь, необхідних кожному вчителю, вихователю, а також викладачу незалежно від фаху, В.О.Сухомлинський вважає “мистецтво говорити”. Справжній педагог “повинен досконало володіти виховними засобами мудрого слова”. На думку В.О. Сухомлинського слабкість “багатьох учителів у тому, що слова їх не доходять до тих, кому вони звернені”. Від рівня мовної культури залежить як імідж, так і авторитет викладача. В сучасному світі інформація дуже швидко оновлюється, сама мова розширюється проникненням в неї іншомовних термінів, тому викладач постійно має розширювати свій словниковий запас.

Мовлення викладача має бути для студентів взірцем. За допомогою цього слова і точного висловлювання педагог розвиває історичну пам'ять народу, залучає до багатогранної культури молодь.

З впевненістю можемо погодитись із думкою про те, що “справжній вчитель — завжди “учень”, тому педагоги повинні постійно збагачувати й оновлювати свої знання, вдосконалювати мовлення, підвищувати його культуру.

Доповідь на педагогічну раду на тему “Про рівень підготовки та якість знань студентів на відділеннях коледжу за результатами І семестру. Співпраця на заняттях викладача та студента як успішна умова самореалізації суб'єктів освітнього процесу”.

В усьому світі на сучасному етапі завданням навчально-виховного процесу є не просто надання особі певного обсягу знань, а її розвиток, становлення особистості, формування мотивації до самонавчання, саморозвитку, самоактуалізації. Адже науковці зазначають, що на зміну інформаційно-проблемним формам навчання приходить еврестично-пошуковий підхід до організації освітньої діяльності.

Вивчаючи роботу викладачів коледжу протягом І семестру 2012-2013 н.р. була поставлена мета — встановити зв'язок між діяльністю викладача і результатами його праці, які реалізувались в інтелектуальному розвитку студентів, їхній культурі, ерудиції, уміннях застосовувати теоретичні знання на практиці.

За результатами заліково-екзаменаційної сесії І семестру 2012-2013 н.р. із 575 студентів навчається на “5” - 2 студентів шкільного відділення: Крупко Марія, Савич Ольга; у перспективі студентка 3-В курсу, яка має 2 четвірки Рубиш Олена; на “5” і “4” - 100 студентів.

Серед них 64 студенти шкільного відділення. Найбільшу кількість таких студентів складають групи: 3-А — 8 студентів; 4-Б — 7 студентів; 3-Б, 3-В — 6 студентів. 20 студентів дошкільного відділення: найбільшу кількість таких студентів складають групи: 3-Д — 8 студентів, 2-Д — 7 студентів. 16 студентів відділення соціальної педагогіки. Найкращі результати на 3-С курсі — 8 студентів.

Найменшу кількість студентів, які навчаються без “3”, складають студенти 1-Д курсу (2 студентів). З “3” у коледжі навчається — 458 студентів. Однак варто зазначити, що серед них є студенти, які мають лише 1 трійку. Кількість таких студентів складає 30 осіб по коледжу.

Незадовільні оцінки чи не атестовані з окремих предметів отримали 15 студентів: 9 студентів шкільного відділення: Кобринь С., Мартинюк С. (2-В курс); Кривіцька О. (3-В курс); Полячук І., Савочка В. (3-Г курс), Братасюк Н., Коренкова Ю. (4-А курс), Палійчук В. (4-Б курс); Вірстюк В. (4-В курс); 6 студентів відділення соціальної педагогіки: Лець Т., Панасюк О. (1-С курс), Борищук М. (2-С курс), Колодяжна О. (2-С курс), Шанько Ю., Топорова О. (3-С курс).

Через систематичні пропуски та академічну заборгованість студент ІV курс, групи В був відрахований з навчального закладу.

Низькі результати заліково-екзаменаційної сесії на окремих групах, зокрема на 2-В, 3-В, 1-С курсі свідчать про:

• несистематичність, фрагментарність у підготовці до навчальних занять частини студентів з різних навчальних дисциплін та засвоєнні знань;
• низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях;

• невміння на належному рівні самоорганізувати підготовку до виконання домашніх завдань;
• безвідповідальність окремих студентів за результати навчальної діяльності та відвідування занять.

Основне завдання, головний напрям діяльності викладачів коледжу є організація процесу навчання таким чином, щоб оволодіння знаннями проходило в умовах розвитку пізнавальних здібностей студентів. Теоретичні й практичні заняття передбачають залучення студентів до творчої діяльності:

• написання рефератів, творчих дослідницьких робіт;
• створення презентацій, наукових проектів;

Оцінювання якості з різних навчальних дисциплін здійснюється у двох аспектах:

- рівень володіння теоретичними знаннями, який виявляється в процесі усного чи письмового опитування, та якість практичних умінь і навичок, тобто здатність до застосування вивченого матеріалу. Тому переважно викладачі використовують комплексну оцінку навчальних досягнень студентів.

Основними видами перевірки знань, умінь і навичок на заняттях є:

• усна поточна перевірка проводиться викладачами, щоб установити міцність, усвідомленість знань студентів. Усна перевірка проводиться викладачами по-різному: опитування за раніше вивченим матеріалом, якщо він слугує для отримання нових знань; оцінювання окремих повідомлень і відповідей у процесі повідомлення нового матеріалу; перевірка за темами, розділами;

Поточна оцінка виконує заохочувальну, стимулюючу та діагностично-коригуючу функцію.

• письмова перевірка — викладачі заздалегідь готують питання, тести, картки (завдання в кількох варіантах);
• практична перевірка, яку застосовують викладачі трудового навчання, образотворчого мистецтва, музики, фізкультури.

Крім того, викладачі звертають увагу: - на якість виконаної роботи; самостійність у виконанні; точність дотримання технологічної послідовності; технічну грамотність; дотримання норм часу; організації робочого місця.

Для підвищення результативності навчально-пізнавальної діяльності студентів видано посібники викладачами української та російської філології:

1. Збірник диктантів з української мови (викладач Баковчук О.В.).

Викладачами іноземної філології:

1. Посібник з практичної граматики німецької мови (Пелагій Т.Я.)

Викладачами природничих дисциплін:

1. Тестові завдання і вправи з основ природознавства (2009 р.)

Протягом 2009-2013 р. питання стану викладання і якості знань з різних навчальних предметів (дисциплін) розглядалось на педагогічних, методичних радах:

Видавалися накази про:

• стан викладання та рівень знань студентів з фізики (2011 р.);
• результати контролю за станом викладання курсу “Основи екранного та сценічного мистецтва” (2011 р.);
• стан методичного забезпечення та якість знань студентів з дисципліни “Світова література” (2011 р.);
• стан викладання та рівень знань студентів з української мови та роль предметно-методичної комісії в організації контролю та керівництва навчальною роботою студентів (2012 р.);
• про стан викладання та рівень знань студентів з дисциплін іноземної філології (2012 р.).

Внутріколеджовий контроль за рівнем підготовки та якістю знань студентів на відділеннях коледжу за результатами І семестру з різних предметів носив характер:

• стимулюючий (спонукання до самоосвіти, саморозвитку, самоконтролю та самокорекції);
• навчально-методичний (надання дієвої допомоги викладачам коледжу у пошуках ефективних форм і методів навчання);
• виховний (виховання відповідальності за визначену ланку роботи та результати діяльності).

Оцінювання навчальних досягнень студентів із загальноосвітніх предметів здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2008 р. № 371.

Оцінювання знань, умінь, навичок з предметів професійно-практичного циклу здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень студентів і є складовою робочих навчальних програм. Критерії розроблені викладачами ПМК відповідно до специфіки навчальних дисциплін.

Важливою складовою результативності навчально-виховного процесу є мотивація навчання.

Для того щоб студенти по-справжньому включились у роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ними в процесі навчальної діяльності, були не тільки зрозумілі, а й внутрішньо прийняті ними, набули вартості і знайшли, таким чином, відгук в їх переживаннях, а потім, щоб вони по можливості були оцінені..

Якщо педагогу не вдасться збудити активність студентів, якщо він не зможе стимулювати їхню діяльність, то ніякого навчання та виховання не відбуватиметься. У такому випадку студенти лише формально будуть знаходитись на заняттях, їхня “інтелектуальна та емоційна температура” буде наближена до нуля.

Аналіз результатів наукових досліджень свідчить, що сьогодні у системі цінностей студентської молоді відбуваються суттєві зрушення. У значної кількості студентів спостерігається негативне ставлення до навчальної, суспільно корисної діяльності. Такий стан зумовлений насамперед зниженням мотивації до навчальної діяльності через невисокий рейтинг професії серед інших (престижних) в українському суспільстві, низькі зарплати, відсутність можливості швидко влаштуватися на роботу.

Тож які існують типи ставлення студентів до навчання?

• негативне;
• позитивне аморфне;
• позитивне пізнавальне, усвідомлене;
• позитивне відповідальне, особистісне.

Причинами низької мотивації студентів і у нас в коледжі є:

Причини	Ознаки	Способи подолання
Слабке здоров'я	Швидко стомлюється до кінця заняття або після перших занять. Часто пропускає заняття	Спостереження лікаря, послаблений режим
Не враховуються індивідуальні особливості нервової системи студента	Студент не встигає виконати завдання в запропонований час, болісно реагує на невдачі тощо.	Допомогти студенту вивчити свої особливості й навчити його враховувати їх у процесі діяльності. Викладач і куратор академічної групи мають дотримуватись певних правил під час роботи з такими студентами (наприклад, не ставити їх у ситуацію миттєвої відповіді)
Відсутність мотивації досягнення успіху	Низька самооцінка, нерішучість, відсутність ініціативи, виявлення невпевненості у своїх силах	Підвищити самооцінку студента, сприяти формуванню мотивації
Несформованість прийомів навчальної діяльності	Не володіє способами навчальної роботи (наприклад, не вміє працювати з підручником, не контролює свою роботу тощо).	Навчити основних прийомів навчальної діяльності
Недоліки розвитку пізнавальних процесів	Не може зосередитися, погана пам'ять, зазнає труднощів під час розв'язування задач тощо	Використання коригувальних вправ на розвиток пізнавальних процесів

І як результат, у кожного з нас виникає ряд питань, як обрати найефективніші шляхи формування позитивної мотивації на заняттях.

Варто зазначити, що саме від викладача, його вмінь організувати навчальний процес залежить як студент почувається в навчальному закладі, його розвиток і становлення всебічно розвиненої особистості, так майбутнього фахівця. А також від його умінь керувати своїм психічним станом, умінням організувати спілкування, створити атмосферу колективного пізнавального пошуку та спільних роздумів.

Соціологічні опитування серед студентів коледжу демонструють наступне. На запитання “Як ти почуваєшся в коледжі?” 202 (із 272) студенти зазначають, що “мені подобається”; 66 студентів - “мені не дуже подобається”; 4 студенти - “мені не подобається”.

На запитання “Чи виникають у вас проблемні ситуації, непорозуміння з викладачами? ”

Так — 25 %

Час від часу — 26 %

Ні — 49 %

У коледжі ситуація доволі непогана. Отож і надалі потрібно налагоджувати тісний взаємозв'язок між викладачем і студентом, разом з тим перетворюючи студента з пасивного спостерігача на активного учасника навчально-виховного процесу. Для цього потрібно з'ясувати умови, шляхи і засоби поліпшення співпраці під час навчання. Не забуваючи при цьому, що саме викладач здійснює організацію та управління навчально-виховним процесом через комунікативні та організаторські здібності, якими повинен добре володіти.

До спеціальних умінь відносяться ті, які дозволяють зняти напругу і створити ситуацію відкритості:

1. Уміння керувати процесом взаємодії і фазами контакту:

• уміння продемонструвати щиру доброзичливість;
  
• відкрита демонстрація своїх почуттів, стосунків;
  

• уміння "подати себе", створити свій позитивний образ;
  
• повідомити інформацію, цікаву всім, розповісти про якийсь факт емоційно виділяючи особистісне начало в ньому;

• навчитися керувати ініціативою під час контакту: зацікавлено слухати, погоджуватися з висновками, повторити якусь думку, висловлену студентом раніше, відреагувати мімікою на якусь дію студента (наприклад, покачати головою);

• змусити говорити найбільш некомунікабельного, визначити коло його інтересів (можна розповісти про якусь подію, поспостерігати за його реакцією, попросити оцінити і т.д.);
• уміння не втратити з поля зору інших при діалозі з одним.

2. Уміння бути відкритим і комунікабельним у взаємодії зі студентами.

3. Уміння визначати "небезпечні зони" для спілкування: в яких випадках студенти дратуються, стають агресивними, вміння стати на місце студента і зрозуміти його реакцію.

4. Уміння володіти своїм настроєм, позитивно впливати на настрій студентів.

Варто зауважити, що характер цих взаємин повинен бути виключно діловим, складати собою цілеспрямовану взаємодію, що передбачає ефективне здійснення цілей навчально-виховного процесу. Взаємини викладача й студентів зовсім не повинні бути фамільярними, певну межу в стосунках із викладачем студенти не повинні переступати, маючи на увазі авторитет і вік викладачів. Ці взаємини повинні ґрунтуватися на взаємній повазі й розумінні спільності цілей діяльності як викладача, так і студента. Адже часто коефіцієнт продуктивності й результативності навчання визначається саме рівнем співпраці тих, хто навчає, і тих, хто навчається.

Погодьтесь, особистість, що навчається, привласнює знання своєю пізнавальною діяльністю. Але разом з тим студенти не лише отримують від викладача інформацію, але й засвоюють її оцінку з громадянської позиції. Тому виховання часто відбувається на основі власного прикладу викладача. При цьому студенти вже добре розрізняють, коли викладач просто транслює матеріал, а коли розповідає, пояснює, робить висновки з точки зору власної позиції.

На запитання “Чи є серед викладачів ті, на кого вам би хотілося бути схожими?”

Так — 64 %

Ні — 23%

Важко відповісти — 13%

Що говорить про формування у студентів прихильного ставлення до викладачів, приймаючи їх як приклад для наслідування. Та разом з тим відображаючи професійні дії і вчинки викладачів, майбутній фахівець збагачує та коригує власне уявлення про модель майбутньої діяльності.

Співтворчість має виражений емоційний характер і виявляється у спільних діях (навчальних, пізнавальних, пошукових), коли педагог виступає як консультант-наставник, організовуючи різні форми співпраці. Це і співпереживання успіху чи неуспіху діяльності, і передбачення її результатів та інше. Звідси вимога до кожного викладача - прагнути забезпечити успіх як найважливіший чинник позитивної мотивації діяльності студента.

На запитання “Чи є викладачі, які намагаються створити ситуацію успіху на заняттях?” результати виглядаю наступним чином:

Так — 52%

Не знаю, що таке “результат успіху” - 20%

Ні — 28%

Взаємодія і співпраця між викладачем і студентами характеризується як психологічними (особливості спілкування, середовище й умови роботи, розвиток психологічний комфорт), так і педагогічними (рівень загальної культури та професійної підготовки педагога, засоби і методи, які застосовує у роботі) ознаками.

На запитання “До кого б із викладачів ви звернулись за допомогою?”

До куратора групи - 70%

До практичного психолога - 17%

До інших викладачів — 13%

“Як важко нині працювати зі студентами”, - часто говорять викладачі і не замислюються над тим, а чи просто студентам з викладачами, батьками. Педагоги бачать студентів з власних життєвих позицій, досвіду, моральних цінностей, яких набули з віком. Але потрібно час від часу ставати на місце студента і навчитись розуміти його реакцію.

Отже, успішною умовою організації співтворчості викладача і студентів і надалі залишається атмосфера взаємної поваги і моральної рівності учасників навчально-виховного процесу; трансформація психологічної позиції викладача із "носія" інформації на консультанта й організатора процесу навчання; зміна позиції студента з "студенства" на "партнерство".

На запитання “Які з перерахованих якостей притаманні справжньому учителю? ” відповіді студентів виглядають таким чином:

102 відповіді — любов до дітей;

66 відповідей — працелюбність, терпіння;

63 відповіді — доброта, порядність, доброзичливість;

54 відповіді — почуття гумору;

44 відповіді — професійна компетентність.

14 відповідей — самокритичність, прагнення до самовдосконалення

8 відповідей — модний, стильний зовнішній вигляд

0 відповідей — інші якості

Керуючись словами Гете: “Перед великим розумом я скидаю шапку, а перед великим серцем, стаю на коліна”, то студенти коледжу мислять доволі правильно. Адже усе сказане буде успішно реалізовано тоді, коли ми з любов'ю ставитимемось до тих, з ким працюємо. А за словами Льва Толстого, що “можна стати досконалим учителем, якщо уміло поєднувати любов до дітей і любов до праці” підтверджує, що ми працюємо в правильно руслі, аби досягнути мети — забезпечуємо культурний і духовний розвиток особистості кожного студента, виховуємо молодь у дусі найкращих людських цінностей.